Атаки останніх днів, спрямовані проти найвідоміших журналістів-розслідувачів країни, викликають стійке відчуття дежа-вю. Як казав Леонід Кучма, “це ж вже було”.
Спочатку починається абсолютно невмотивоване цькування Юрія Ніколова, який є одним з найбільш авторитетних журналістів у галузі державних закупівель і який, зокрема, викрив вже легендарні “яйця по 17 гривень” і низку інших оборудок у Міноборони часів Олексія Резнікова.
Потім у мережу зливають компромат щодо співробітників проекту Дениса Бігуса, які на редакційному корпоративі нібито вживали заборонені речовини. Того самого проекту, який рівно перед оприлюдненням матеріалів стеження навіть не за журналістами, а за водіями і операторами редакції, видає чудову публікацію про те, як фірма “слуги народу” за бюджетні гроші формує “альтернативну реальність” для топ-посадовців України.
Чому виникає дежа-вю? Це ж в чистому вигляді “Українська кривда” від 2013 року.
Нагадаємо, у часи “термінального Януковича”, піарники тодішньої влади на чолі зі зрадником України, російським агентом і екс-главою МВС Віталієм Захарченком та його медіа-менеджером Віктором Зубрицьким, а також цілою низкою виконавців поменше калібром, розгорнули цілу кампанію цькування українських журналістів.
Вони створили інтернет-ресурс “Українська кривда”, який повторював дизайн “Української правди”, на якому публікували зламані переписки та інший нібито “компромат” щодо найвідоміших незалежних журналістів країни.
Знаючі люди у ті часи розповідали, що у цих чорних піарників був цілий арсенал технічних засобів топ-рівня, який дозволяв зламувати особисті комп’ютери та мобільні пристрої. Причому ці засоби були привезені до України з росії. І вся ця робота абсолютно повторювала методи російської фсб, за допомогою яких вона розправлялася з журналістами та опозиціонерами за часів побудови путінської диктатури.
Вочевидь, і куратори українського проекту з дискредитації опозиціонерів та журналістів в 2013-му були ті ж самі – з управління фсб під керівництвом генерала Бєсєди.
Але почалася Революція гідності, яка перемогла. Янукович, Захарченко та вся ця шобла бандитів та російських шпигунів евакуювалася до росії. “Кривда” і всі інші мережі чорних політтехнологій сконали у вічності, а офіційні медіа-проекти цих діячів на кшталт телеканалу 112, не соромлячись, передали в руки кума путіна Віктора Медведчука.
Зараз складається враження, що в Україні настав не 2024, а 2013, перевиданий у вигляді фарсу.
Ніколова розпинають за те, що він назвав президента “ухилянтом”. Причому, маючи на увазі навіть не питання служби в армії, а ухилення від відповідальності за ухвалення непопулярних рішень. Шляхом надсилання до його помешкання якихось новітніх “тітушок”. На “Бігусів”, які регулярно вскривають найрезонансніші історії, намагаються натягнути образ наркоманів.
Знову працює чисто російська схема, помножена на відверто “мєнтовське” розуміння дійсності. Справа Захарченка продовжується.
Якщо запитати, хто це робить, знаючи весь бекграунд і розуміючи причинно-наслідкові зв’язки, на думку спадає лише одне. Весь Офіс президента складається з людей, які обслуговували колишню “Партію регіонів”. Ба більше, були безпосередніми підлеглими того ж Захарченка або іншого видатного діяча тих часів – Андрія Портнова.
Виникає навіть певний когнітивний дисонанс, коли розумієш, що нова атака проти найвідоміших журналістів розгортається рівно у 10 роковини ухвалення тих самих “диктаторських законів” імені Портнова, після яких Революція гідності стала вже невідворотною.
Таке враження, що це один з перших публічних актів спроби реваншу з боку тих самих сил, які намагалися узурпувати владу десять років тому. Як за годинником. Сил, які хотіли влаштувати в Україні диктатуру білоруського типу на догоду своїм хазяївам у москві.
Як-то кажуть, таких співпадінь не буває.
