Україна і Польща, які донедавна були найближчими союзниками в боротьбі проти росії, тепер перебувають на порозі відкритого політичного конфлікту.
Все почалося з того, що Україна подала позов до Світової Організації Торгівлі (СОТ) через заборону Польщі, Угорщини та Словаччини завозити українське зерно.
Як результат, Польща відповіла на це заявою про припинення програм допомоги українським біженцям з 2024 року.
Це рішення було сприйнято в Україні як неприйнятне і провокаційне. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль пообіцяв блокувати імпорт з цих країн.
Далі ініціативу у цій дуелі перейняла друга сторона на чолі з міністром сільського господарства Генріком Ковальчиком. Остаточний аргумент, яким керувався міністр, може поставити під сумнів багаторічні прагнення України. Це питання вступу України до ЄС.
Жорстко, але поляки дивляться крізь свою призму. Призму влади, яка зробила усе можливе для допомоги українцям. Тепер все розвивається, наче у режисерській версії “Вогнем і мечем”. Україна воює, друзі вмить стають супротивниками, у підсумку у виграші залишиться лише шляхта. Не тільки польська, а насамперед – українська. Це і не дивно, адже завжди є план “Б” та нерухомість десь на узбережжі Франції.
“Ми намагались”, – потім будуть згадувати історики.
Переконавшись у можливості дати відсіч росіянам, поляки натомість реально можуть обрати стратегію зміцнення всередині країни, шляхом мілітаризації та будівництва інфраструктури військового призначення. Хоча ці гроші можуть піти на допомогу Україні, але стануть частиною плану сусідів до спротиву та можливого протистояння з одвічним ворогом.
У будь-якому випадку, обидві сторони зараз перебувають у стані емоційного напруження і не готові до компромісу.
Що далі?
Якщо конфлікт не буде врегульований дипломатичними шляхами, він може призвести до серйозних наслідків для України.
По-перше, це може негативно вплинути на підтримку України з боку міжнародних партнерів. По-друге, до погіршення відносин між Україною та Польщею, яка є важливим (навіть ключовим) союзником, ініціатором і рушійною силою вступу України в ЄС та НАТО.
Окреме питання – доля українських біженців, які перебувають у Польщі. Частина з них залишились без домівок. Українські чиновники поселять у своїх резиденціях хоча б кілька сімей у разі депортації або їхнього повернення у розпал війни? Чи вистачить просто поставити підпис під наказом про розселення десь у гуртожитку на Хмельниччині?
Українська влада повинна розуміти, що її жорстка риторика і ультиматуми можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки для країни. Як зараз, так і в майбутній перспективі.
