– А підійди-но, синку, до мене ближче! – сказав старий Бульба своєму синові Андрієві…
Невідомо, чи читав колись Ігор Валерійович Коломойський «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя, але зараз би воно йому зайшло.
Коломойський – політичний батько Володимира Олександровича Зеленського, без якого він ніколи не став би тим, ким є зараз. Медійні ресурси українського олігарха, фінансова підтримка «Вечірнього кварталу», серіали, «плюси» – все це те, що зробило з кінематографічного Голобородька реального президента Зеленського, і привело до українського парламенту найчисельнішу фракцію «Слуга народу».
Та й сам Ігор Коломойський повернувся з ізраїльського полону до України, одразу по тому, як Володимир Олександрович Зеленський поклав руку на Пересопницьке євангеліє.
Однак нам з історії відомо, що стосунки між політиками та їхніми «меценатами» зазвичай не такі прості, як видається на перший погляд. І рано чи пізно неодмінно настає момент розплати. Причому зовсім не тієї розплати, на яку меценати сподіваються. Досить згадати хоча б історію Бориса Березовського, який чи не власноруч всадовив Володимира Путіна на трон президента Росії, а потім знічев’я повісився, у вигнанні, в лондонському готелі. Позбавлений ресурсів, будь-якого впливу, сенсу життя. «Едипів комплекс» в політиці спрацьовує безвідмовно.
Тож Ігоря Коломойського щойно заарештовано на два місяці. Ігор Валерійович так образився, що навіть заставу відмовився вносити. Можливо, в нього якісь свої резони. Бо, як казав колись Дмитро Корчинський, є великою наївністю спроба потрапити в історію, оминувши в’язницю.
Втім, нас в цій драматичній справі більше цікавлять резони та мотиви української влади.
Цілком очевидно, що влада розпочала серйозну підготовку до виборів. А виборець все ще вимагає «хліба й видовищ». Видовищ – навіть більше. А яке видовище краще й миліше електоральному серцю, ніж боротьба з корупцією й олігархією? Жодне! Невтомна боротьба з корупцію в Україні це шоу, яке може тривати вічно. По суті, це ще один серіал, без кінця і краю.
«Посади трьох своїх друзів. Ти знаєш за що, і вони знають за що», – радив колишній прем’єр міністр Сінгапуру Лі Куан Ю. Цей вислів дуже подобається всім прихильниками концепції «сильної руки», і сценаристам української влади це добре відомо. Хто знає, скільки буде цих друзів загалом, але цілком імовірно, що ці “друзі” просто прокладають дорогу до арешту Петра Порошенка. Бо притягнення Коломойського це – щеплення від звинувачень у політичному переслідуванні. І завжди можна сказати: що ви хочете? Навіть наш сидить! Що вже про вашого казати.
Арешт Коломойського – це ще й прозорий й сигнал ринку. Сигнал про те, що єдина його «невидима рука» (за Адамом Смітом), яка керує всіма бізнес-процесами України, росте безпосередньо з Офісу президента, і жодних конкурентів їй бути не може.
Але загалом, не все так однозначно в цій справі. І дуже ймовірно, що ми зараз є свідками ще одної великої містифікації, яка закінчиться нічим. Дуже вже багато в цій справі різних незрозумілих та неясних нюансів.
По-перше, рівень кримінальних претензій до Ігоря Коломойського просто таки смішний і жалюгідний. Але то ще б нічого. Зрештою, навіть Аль Капоне було заарештовано за ухилення від сплати податків. Значно цікавішим є те, що справу, яку б мало вести НАБУ, чомусь передано до СБУ. А нам відомо, що НАБУ також вело розслідування і ймовірно готувало арешт олігарха. Гра на випередження?
Крім того, всі інкриміновані Коломойському «добрі справи» датуються періодом 2013-2020 років., тобто часом фактично до «епохи Зеленського». Аби, не дай боже, не вилізло нічого зайвого?
У справі Коломойського є ще один дуже важливий (а може й найважливіший) фактор: міжнародний. Невдовзі відбудеться засідання Генеральної асамблеї та Ради безпеки ООН, де виступить президент Зеленський. Дуже вірогідно, що він зустрінеться і з президентом Байденом. А американський сигнал українській владі щодо Коломойського був скерований ще в 2021 році, коли були прийняті санкції США. Готувалися ці санкції ще адміністрацією Дональда Трампа, але були підтримані державним секретарем Ентоні Блінкеном, що демонструє неабияку двопартійну єдність США в питанні Коломойського. Вони не забули, не пробачили. Вони про це регулярно нагадують. Сполучені Штати хотіли б забрати Ігоря Коломойського до себе у «тривале відрядження». Українська влада цього допустити не може. Бо в такому випадку отримає такого собі другого Павла Лазаренка, який роками розповідатиме американському правосуддю те, про що розповідати ніяк не слід.
Це не враховуючи дивної історії з начебто позбавленням Коломойського громадянства. Спікери ОП твердять, що у справі він проходить як громадянин інших держав, але суддя оголошує арешт громадянину України. Паспорт повернули або не забирали? Бо Конституція видавати українців забороняє прямо і очевидно.
В усякому разі, зараз президент Зеленський може сказати президенту Байдену: ми б його віддали, але він уже в нас сидить. А на систему правосуддя, як вам добре відомо, у нас ніхто вплинути не може. Володимир Олександрович добрий актор, і знає, як це робиться.
Словом, цілком можливо, що брутальний арешт Ігоря Валерійовича Коломойського був з ним погоджений, а може навіть ним же самим безпосередньо й спланований. Бо що не кажіть, але краще відсидіти два місяці в українській в’язниці, ніж двадцять років на чужині.
Поживемо, побачимо. Як днями написав екс-міністр Павло Розенко: не вірте постановочним фотографіям та відео. Вірте Наталі Мосейчук і риториці телеканалу «1+1». Доки вона не почне розповідати про вартість борщового набору в порівнянні з 2019 роком, про нещасних пенсіонерів, які їдять по піввареника, про шалені тарифи, які вбивають українців, про бідних людей, які купують по дві картоплини в магазині… Риторика Мосейчук – реальний маркер боротьби української влади з Ігорем Коломойським. Все інше – всього лиш імітація бурхливої діяльності. The Show Must Go On!
