Імена тих, завдяки кому відбулася і зберігається українська незалежність відомі (хоча більше – не відомі). Але сьогодні ми хочемо поговорити про одного з тих ворогів, всупереч зусиллям яких незалежність збереглися. Втім, як і його вплив на систему української влади.

Британський юрист і історик Філіп Сендс розповідає цікаву історію. Після закінчення Другої світової війни колишні союзники (США, Велика Британія, СРСР) активно ловили й переслідували нацистських злочинців впродовж двох повоєнних років. А десь починаючи з 1947-го, переможці почали вчорашніх нацистів вербувати в свої ряди. При цьому вербували не лише цінних кабінетних вчених, а й високих чинів СС, гестапо, абверу, яким вдалося втекти чи сховатися від суду й покарання .

Високопосадовець СІС так пояснював цю метаморфозу: професіонали потрібні всім і скрізь. Навіть коли йдеться про покидьків-професіоналів.

Саме така історичні паралелі спадають на думку, коли намагаєшся розібратися, хто і як впливає на державну політику в Україні сьогодні.

Ви не повірите, але досі одним з таких «впливових» є Андрій Портнов. Так, той самий Портнов, особистий юрист Януковича, і партнер Медведчука, один з авторів сценарію жорсткого вирішення питання Майдану. Закони про диктатуру 16 січня 2014-го року – це Портнов. Скандальний суддя Вовк – це також Портнов. В якомусь сенсі весь безлад і беззаконня в судовій гілці української влади – це схеми Портнова.

Після перемоги Майдану в 2014-му році Портнов втік до Москви, де відсидівся аж до зміни влади в Україні. Доволі активно відсиджувався, до речі, не байдикував.

Якщо хто раптом забув, можете глянути телеграм канал Портнова тих часів. Як він обіцяв приїхати і всіх покарати, розібратися з кривдниками й чиновниками. Як погрожував прокурорам. Тоді ми це сприймали з гумором. Мимоволі згадувався отой вовчок з мультика: «Щоб усі боялись, щоб не насміхались». Як з’ясувалося, сміялися ми передчасно.

Крім того, політичні «наративи» Портнова , як на той час, так і зараз нічим не відрізнялися і не відрізняються від пропаганди в стилі російського шоумена Володимира Соловйова, чи Маргарити Симонян. Він був і є послідовним українофобом. Саме такими портновими вистелена дорога російського вторгнення в Україну 24-го лютого 2022-го року.

І от, після зміни влади, в 2019-му році Портнов повертається в Україну. До речі, одночасно з іншим «вигнанцем» Ігорем Коломойським, з яким він пов’язаний давніми й темними справами. Передусім рейдерськими атаками та юридичним піратством.

І не просто повертається, а включається в активне політичне життя України. Консультує нову владу з питань щодо переслідування прихильників Порошенка і самого Порошенка, юридично забезпечує боротьбу ОП з мером Києва Кличком, вносить через фракцію «Слуг» свої особисті, законопроекти. Якийсь час на Банковій цілком серйозно стояло питання, чи не призначити Портнова на офіційну посаду, типу Генерального прокурора. Сам він дуже цього хотів.

Але, мабуть, влада вирішила, що то вже буде занадто навіть для неї. Посаду йому не дали, але зберегли всі його впливи.

Сьогодні, коли минуло вже півтора року війни, Портнов по суті, лишається одним з найвпливовіших гравців української політики. Так, він не зримий, і навіть фізично не присутній в країні. Але він тут! Тут його впливи, тут його люди, тут його інтереси, тут його плани.

Портнов присутній тут, наприклад, в образі Олега Татарова – одіозного сірого кардинала і заступника офісу президента. Це одна команда, одна зграя. Як казковий Кощій безсмертний беріг своє життя в голці та в качці, так і Портнов зберігає свої впливи в Татарові.

Сьогодні Портнов консультує, радить, вимагає, впливає. Якщо взяти будь-який найскандальніший законопроект, протягнутий «зеленими» слугами через Раду, майже напевне звідти вилізуть вуха Портнова.

По-суті, ситуація – абсурдна. Ми вимагаємо від всього світу покарати російських злочинців, вимагаємо санкцій. А самі не в змозі покарати своїх власних лиходіїв. Це якась тотальна антидержавна імпотенція. Справи проти Портнова закриті, високі державні чини щось там белькочуть про відсутність підстав до переслідування. Як вода з гуски.

Феномен Портнова – це не виняток. Це тенденція. Бо так само чудово почувається ще один посіпака московського «куреня» – Олександр Дубінський. Так, проти нього порушили справу. Але не у нас. А в Сполучених Штатах Америки!

Кілька місяців тому, підприємець і громадський діяч Валерій Пекар так сформулював головну загрозу для України:

«Ми можемо виграти війну, але програємо мир», як вже було не раз в історії України. І ми знову той мир програємо, прямо зараз, прямо сьогодні.

Бо навіть після перемоги, за такої нерозсудливості, ми отримаємо не план Маршалла, а план Портнова.