Сьогодні вище керівництво Сполучених Штатів виступило з різкими заявами щодо продовження фінансування України. Президент Джо Байден сказав, що “відмова від підтримки України – це просто абсолютне божевілля”.
Міністр фінансів США Джанет Єллен заявила, що ситуація з фінансуванням України дійсно складна: “Ми можемо вважати себе відповідальними за поразку України, якщо нам не вдасться надати Україні це фінансування”.
А держсекретар Ентоні Блінкен зазначив, що якщо “Путіну буде дозволено діяти безкарно, що відкриє скриньку Пандори агресії по всьому світу”.
Ці заяви пролунали після того, як керівник бюджетного департаменту США Шаланда Янг написала листа до Конгресу, в якому зазначила: гроші для України закінчаться вже до кінця року.
Як відомо, Конгрес досі не затвердив додатковий фінансовий запит від Білого дому для допомоги Україні. Демократи у Сенаті США представили пакет фінансування національної безпеки на суму близько 111 мільярдів доларів для надання допомоги Україні та Ізраїлю, а також заходів, спрямованих на захист південного кордону самих Штатів.
Однак Конгрес виділення цих коштів не затверджує через суперечку між демократами та республіканцями щодо міграційної політики. Республіканці, коротко кажучи, вимагають зупинити міграцію. А демократи – виступають за перегляд всієї міграційної системи. Представники обох партій вели перемовини, однак вони зірвалися. І тепер питання фінансування України та Ізраїлю висить у повітрі.
І це дуже поганий сигнал. Адже Україна критично залежить від допомоги, зокрема, США.
Але внутрішньополітична боротьба всередині США, хоча є й важливим фактором, втім – не єдиним.
Ми вже писали про те, що Вашингтон надіслав Києву перелік вимог для продовження підтримки. Він достатньо короткий, але дуже змістовний. Від української влади союзники вимагали посилення боротьби з корупцією, реформу судів, СБУ, створення наглядових рад у держпідприємствах і так далі.
За великим рахунком, нічого нового. Це все звучало ледь не кожного тижня і раніше. Однак що з того переліку зроблено?
Американська політика, з одного боку, складна, з іншого – базується на дуже простих аргументах. Уявімо собі, що ми йдемо переконувати Конгрес переступити через міжпартійні суперечки про далеких і незрозумілих українців мігрантів з півдня. Яке наступне питання ми почуємо? Воно буде простим: що з наших вимог було виконано?
І відповідь на це питання очевидна – нічого. Тож які ми маємо аргументи для того, щоб хоча б намагатися вплинути на американські суперечки? А жодних. Ми можемо довго і розлого розмірковувати про цивілізаційний шлях, але ці тиради не будуть підкріплені фактами відданості союзницьким обов’язкам.
Більше того, Україна має враховувати й інший фактор. Прив’язка допомоги Україні до допомоги Ізраїлю видавалася спочатку політично раціональною. Так адміністрації Байдена було простіше змусити правопопулістське крило республіканців, “трампістів”, підтримати виділення коштів Україні. Адже вони протиукраїнські, але безумовно проізраїльські діячі.
Однак склалося так, що ультраліве, “прогресистське” крило рідної Байдену демократичної партії – стало явно антиізраїльським. І так само викатує Ізраїлю цілий перелік вимог і умов для надання допомоги. Тому ця дискусія у Конгресі все більше виглядає безнадійною.
Однак безнадійність для Ізраїлю і для України – це дуже різні речі. З тієї причини, що Ізраїль має, насамперед, економічну стратегію майбутнього життя без американської допомоги. А яку економічну стратегію має Україна?
Грубо кажучи, який у Києва навіть не військовий, а економічний план життя без фінансування від стратегічних союзників? “Скубання гусаків” імені Гетманцева? Або оборудку імені Шурми?
Чинній владі, у першу чергу, треба було займатися саме цим питанням. Замість того, щоб воювати з власним військовим командуванням і розгортати кампанію з дискредитації генерала Валерія Залужного й інших командирів ЗСУ.
Військові щось придумають і без американської допомоги. Зрештою, саме вони врятували країну у лютому 2022 року, коли всі західні лідери вже з нами розпрощалися.
Першочерговим завданням політичного керівництва було займатися реформами та економікою. Зокрема, з урахуванням сценарію, коли Україна залишиться без західної фінансової підтримки. Але що вимагати від діячів на кшталт Гетманцева чи Мар’яни Безуглої, які зараз гордо несуть знамена “слуги народу” в електоральне провалля?
Тепер економічну стратегію будуть, вочевидь, терміново писати на серветці у ресторані Колі Тищенка. Вже яка буде.
