Публічна сварка Києва з Варшавою, що відбувалася останніми днями, для багатьох українців стала несподіванкою.

Президент Польщі Анджей Дуда, який регулярно приїжджав до Києва у часи великої війни, показово не зміг зустрітися з українським керівництвом в ООН. Прем’єр Моравецький погрожував ще жорсткішим торгівельним ембарго, ніж заборона на експорт українського зерна.

Вчора дійшло до заяв про те, що Польща може скасувати допомогу українським біженцям та більше не відправлятиме зброю, тому що хоче озброювати власну армію.

Хоча до цього в Україні навіть ухвалювали закони про особливий статус для польських громадян, Варшава надавала нам безпрецедентну допомогу і політичну підтримку у протистоянні з російськими загарбниками.

Але заборона на українське зерно стала неабияким тригером. І тут варто згадати, що Польща не єдина у цій політиці торгових ембарго. Є ще Словаччина і Угорщина, з якими, як і з Варшавою, Україна збирається судитися на міжнародному рівні за ці рішення.

Сьогодні з’явилися перші ознаки можливої нормалізації. Поки що дуже непевні, але тим не менш. Комунікувати з Варшавою і Братиславою почало українське аграрне міністерство, яке розсилає прес-релізи, що переговори зрушили з мертвої точки і є надія на скасування заборони.

Втім, питання залишилися. Яким чином Київ примудрився нажити собі таку грандіозну проблему з найближчими та дуже важливими союзниками, як Польща і Словаччина? Угорщину в розрахунок не беремо, нічого іншого очікувати від путінських міньйонів у Будапешті не доводиться.

Провладні блогери почали виправдовувати своє начальство тим, що у цих країнах скоро вибори і це все – загравання правлячих у цих країнах партій з електоратом. І, почасти, це правда.

У цих країнах фермери – це цілий величезний сегмент електорального поля. І цих фермерів абсолютно не радує український експорт дешевої агропродукції, який звалився їм на голови через війну. Але не все так просто.

Схоже, що українська влада занадто звикла до методів своєї квартальної дипломатії та політики. Саме час згадати – телемарафон і воєнний стан є тільки в Україні. А у Словаччині і Польщі йдуть звичайні політичні та виборчі процеси.

Те, що говорять і роблять варшавські міністри – це те, що хочуть чути і бачити їхні виборці. І їх ох як немало. Це через настрої серед польських громадян почалися розмови про обмеження допомоги, переозброєння власної армії і так далі.

Згідно зі свіжими опитуваннями у Словаччині, де вибори пройдуть 30 вересня, лідирує партія Роберта Фіцо – словацького Віктора Орбана. І Фіцо прямим текстом заявляє, що у випадку його обрання прем’єром він припинить допомогу Україні і повторює всі кремлівські мантри щодо нашої держави. Знову ж таки, чому він це робить? Тому що цього хоче, у кращому випадку, 20% словаків, які готові за нього голосувати.

Світ набагато складніший, ніж його малює українська влада. Якій, до речі, також часто комфортно вірити у власні вигадки і щиро обурюватися, що вони іноді не мають нічого спільного з реальністю.

А реальність така, що у “слуги народу” немає десятків відсотків рейтингу у Братиславі чи Варшаві. І ті політичні методи, якими користується влада всередині України, абсолютно не підходять для використання ззовні.

Позиція про те, що нам всі винні, виявляється, може обурювати східноєвропейського виборця. Виявляється, словацький чи польський фермер може не захотіти розпрощатися з грошима через путінські підлості. Хоч би як це не видавалося нам несправедливим і нецивілізованим.

До речі, щодо цивілізації. Ще на початку року був гучний скандал щодо контрабандних потоків українського зерна до Європи. Міжнародні журналісти з OCCRP ціле розслідування робили про те, як підставні компанії, зареєстровані на клієнтів дурки, протягують ешелони української продукції “повз касу”. Злі язики навіть у цьому контексті згадували найясніші прізвища, дуже схожі на Кубракова і Арахамію. Правоохоронці збиралися вивести їх на чисту воду. Хочеться запитати, як справи?

Щось, здається, за цю історію ніхто не поніс жодної відповідальності. А ви думаєте, що про цей “контрабас” у Європі хтось не знав? Знали, звісно. Може, якби Київ щось з цим робив, цивілізованих аргументів у переговорах було би більше?

Те, що український аграрний сектор чекають скрутні часи через обмеження у східній Європі – це прикрий факт. Але це може бути далеко не єдиною нашою проблемою.

Якщо влада продовжить вести дипломатію у тому ж напрямку і тих самих висловлюваннях, у союзницьких країнах будуть рости антиукраїнські настрої. Як би боляче це не звучало. При чому, вони будуть проростати знизу.

Враховуючи, що ті ж Польща зі Словаччиною – країни демократичні, то з такою політикою це лише питання часу, коли вони оберуть собі скептично налаштовану до України владу. І от тоді нас чекає дуже тяжке випробування.

Здавалося б, прості речі на межі очевидного. Але доводиться нагадувати.