Ми вже не раз і не два писали про бездіяльність нинішнього керівництва Міноборони у сфері підтримки забезпечення армії там, де це актуально та необхідно. Концентрація уваги топ-чиновників прикута виключно до самопіару або лобіювання власних “яєчно-курточних” інтересів.
Але тут міністр Резніков вийшов з черговим інтерв’ю 24 каналу, де намагався затерти всі питання до нього і його відомства, як двійку в щоденнику.
З цього інтерв’ю можна зрозуміти, що він буде щасливий вискочити з крісла і загалом з цієї своєї проблеми. Але вискочити не просто так, а поїхати послом до Лондона. У нього там є друг. Ну як друг. Там є людина, яка за нього працювала – міністр оборони Великобританії Бен Уоллес. З розповідей Резнікова стає очевидним, що чомусь британський міністр був краще обізнаний у видах і кількості озброєнь України.
Крім того, за інформацією журналістів, саме Уоллес комунікував питання оборони України з іншими урядами Заходу. Ну тобто працював за Резнікова. Ну і тепер не дивно, що Уоллесу осточортів цей цирк, і він прямим текстом на саміті НАТО сказав нашому керівництву, що він про нього думає. Але, як і годиться англійському джентльмену, дуже виважено і ввічливо. Втім, жорстко.
Тож, крім очевидного бажання розчинитися з дипломатичним імунітетом у хорошій країні, можливо, Резніков розраховує, що Уоллес за нього ще й послом попрацює?
Вважаємо за необхідне нагадати шановним читачам приблизний перелік питань до діяльності Міноборони за останні роки. Перед тим, як Резніков, як він каже, швиденько передасть булаву, і сховається за кордоном, як його попередник Андрій Таран.
Це, наприклад, неспроможність налагодження виробництва власних FPV-дронів. Це не стелс-технології і не міжпланетна ракета, а простий, проте вкрай ефективний механізм на шляху до перемоги, який складається приблизно з 13 компонентів.
Після ретельного моніторингу діяльності відомства, починаючи з переломного 2019 року, ми дійшли висновку, що будь-які питання відносно розробки чи вдосконалення українського ОПК стали непідйомним тягарем для влади. Щось (точніше хтось) немов кинув якір в океан інтересів держави, тим самим зупинивши прогрес власних оборонних концепцій.
Впродовж 2018 року “Укроборонпром” передав до ЗСУ понад 2500 одиниць високоточного озброєння: “Стугна-П”, “Корсар”, “Бар‘єр”, ракетний комплекс “Вільха”, високоточні 152-мм снаряди “Квітник” та “Нептун” – легендарну крилату ракету-вбивцю “непатапляємих” російських кораблів. А вже через два роки, після приходу зеленої влади, відмоство на чолі з Андрієм Тараном відмовилось від вітчизняних ракет.
Руслан Хомчак, тодішній головнокомандувач ЗСУ, мотивував це рішення тим, що, мовляв, Генштаб не зобов’язаний підтримувати ті чи інші українські оборонні підприємства, і не є спонсором вітчизняного ОПК, а лише кінцевим споживачем.
У 2020 році вийшло скандальне інтерв’ю з одним із офіцерів ООС щодо якості забезпечення наших солдатів у зоні російсько-українського протистояння на Донбасі. Тоді військові зазнали величезного дефіциту набоїв 7,62 мм.
А ще нарікали на якість харчування, зокрема, зниження продуктового фінансування зі 110 до 90 гривень на бійця. Погіршилась якість м’яса, замість тушонки видивали паштети, прибрали з раціону сало та йогурти.
Також почалась тотальна економія одягу. Якщо до 2018 року для фронтових підрозділів форма змінювалася кожні чотири місяці, при нових діячах з’явився наказ – дві форми на два роки.
У 2019 році Міноборони відмовилось від випробування повністю бойової САУ “Богдана”, зупинили постачання “Нептуна”.
Рік потому починається очевидний, божевільний підрив обороноздатності країни через скандал із закупівлею клістронів (прилад наведення ракет на ціль) та вилучення їх детективами ДБР у військових частинах.
Прикол у тому, що закупали їх таємно через агентурну мережу на території ворога. Слідче відомство фактично роззброїло нашу ППО. Після того, як були опубліковані серійні номери приладів, російська сторона змогла визначити ланцюг постачань, який таємно формувався протягом багатьох років.
Далі – гірше. Міноборони почали все більше “забивати болт” на потреби військових. За кілька місяців перед повномасштабним вторгенням рашистів відомство скасувало замовлення на «Стугни» (яких на той момент було лише 50% від необхідної кількості) та «Корсари» (в наявності було 10% від необхідної кількості).
Лише вдумайтесь – це було напередодні старту найбільшої європейської війни за останні 80 років. У той час, поки всі посольства евакуювали за кордон своїх працівників, розвідки найбільших країн нам прямо заявляли про неминучу війну – наші ефективні топ-менеджери скасовують замовлення для ОПК.
Випадковості? Але ж чому так схоже на план з роззброєння України? Можливо, ці коліщата затягувала агентура фсб на території України, яка через значні вливання коштів отримала посади, вплив та необхідні рішення у потрібний час у потрібному державному відомстві. Особливу увагу агресор приділив органу, який безпосередньо впливає на фізичний опір держави – Міністерство оборони України.
От і питання. А керівникам цього всього краще рухатися у бік західного чи східного кордону України?
