Щиро сумуємо, що ця фраза залишилася за лаштунками збору 30 млн грн, який був влаштований совістю нації і найбільш вдалою інвестицією Томаша Фіали за останні декілька років – журналістом Михайлом Ткачем.
Михайло нарешті розповів, хто той син бога-2, який пожертвував нажитим непосильною працею Майбахом.
Нагадаємо, що версій було багато – від чесного контрабасиста, цензорознавця та особистого фіксера Ткача по Відню Сєяра Куршутова до, прості Господі, Вови Ушастого та Ігоря Суркіса.
На щастя, правда виявилася у рази благороднішою.
Меценатом і людиною з великої букви «Л» виявися молодий сучасний динамічний інвестор Максим Шкіль. Селфмейд-чолов’яга, який перетворює канави, ями та іншу ентропію на витвір мистецтва – рівнесеньку як свіжовибрита лисина Шмигаля дорогу – дорогу до щастя України.
Так, Максим Шкіль – голова головної дорожньою компанії країни Автострада. Це компанія, яка у перший, найскладніший рік повномасштабної війни отримала підрядів на 7 млрд грн. Про надважливість роботи компанії і безкрайню довіру до неї керівництва держави свідчить той факт, що лише половина цієї суми і договорів по ній присутні у Прозорро, а половина – це секретні роботи. Цього року, на щастя, з огляду на виділені на дороги 59 млрд і постанову Кабміну № 1178 від 12 жовтня 2022 року, що офіційно дозволила безтендерні процедури, ця сума стане ще більшою.
Безкорисливість Максима Шкиля давно стала легендою. Наприклад, під час добудови Дарницького мосту у Києві компанія заявляла, що робить це за свій кошт. Оскільки розуміє, наскільки важливий з’їзд на Лівий берег сьогодні, коли кількість авто у столиці зростає кожного дня.
І дуже добре, що знайшлася політична мудрість і воля все ж таки заплатити цій шляхетній компанії.
Нехай злі язики стікають отрутою, кажучи про те, що купляти Майбах в Україні взагалі може лише глибоко хвора ментально людина, такий собі поворознюк, помножений на мінус безкінечність, що прийшов до успіху. Це заздрість так казати.
Нехай задроти-конспірологи брешуть, що тему з Майбахом з анонімним власником Шкіль задвинув Ткачеві для створення піар-саспенсу.
І що для правдоподібності навіть «вмовляв» Ткача не робити деанон, щоб у фіналі з’явитися на сцені у світлі софітів, запалених провідним журналістом головного видання країни як її топ-благодійник і топ-друг ЗСУ. З’явитися за кошти, витягнуті з «тендерів» Картелю – через гомеричну тупість доброго, але захворілого на месіанство репортера. Якому дорожній Картель, сконцентрувавши всю свою життєву силу і завзятість у дупі Шкіля, сів просто на лице.
Нехай брешуть. Я президент Автостради, Міша! І це не так. Ми не розводили тебе, як кошенят. Як не розводили українців на дорогах і «Великому будівництві» і не розводимо на нинішньому «відновленні». І вихід, паралельно зі зборами на Майбах, моєї нової програмної колонки на «Економічній правді» про дорожній піл майбутнього, піл 4.0 – це просто співпадіння, тут ні до чого ані найчесніший редактор ЕП Денков, ані, тим більше, Томаш Фіала, який (Віталій Сич не дасть збрехати) ніколи не втручається у редакційні справи.
Ну а ми вітаємо Михайла Ткача з успішним збором, який увійде в історію Автогради як найуспішніший іміджевий проект. Найуспішніший іміджевий проект Автостради.
Спасибі, «Українська правда!». Спасибі, Томаш Фіала! Спасибі, Велике будівництво! Спасибі, постанова Кабміну № 1178! Спасибі, Михайло Ткач!
