Вчора Центр Разумкова опублікував цікаві результати опитування українців за вересень. Найцікавіший розділ у ньому – це порівняння результатів у динаміці.
Монобільшість, тобто, правлячу партію “Слуга народу” можна привітати.
Соціологи запитали респондентів, чи бачать вони серед наявних політичних сил партію, якій можна було б довірити владу після війни. У вересні 27% опитаних таку партію бачать. Хоча ще у липні цього року їх було більше 38%.
Буквально за пару місяців існуючі партії втратили більше 10% виборців, які готові їм довірити країну у поствоєнний період.
Чому привітати варто саме “слуг”? А з тієї простої причини, що саме “слуги” були ще 2019 року тим самим начебто “контрелітним” проектом, який чи не найбільш вдало використав на свою користь запит на нові обличчя. Настільки вдало, що переважна більшість громадян були готові голосувати за повних ноунеймів, тільки б не “за старих”. І виявилися готові віддати всю державну владу одній політичній силі тих самих ноунеймів.
Тепер виявляється, що нові обличчя зіпсувалися, несіть ще новіші. І запит зростає шаленими темпами: 10 відсотків за два місяці – це не жарти.
Тільки тепер у “слуг” проблема. Вони зовсім не потрапляють в бажання виборців. Про це свідчить інший розділ того ж опитування.
В українців запитали, з якого середовища, на їхню думку, мають з’явитися нові обличчя. І відповідь цілком очевидна – більше половини опитаних вважають, що це середовище військових. Також традиційно у топах політичної довіри – волонтери.
Але за ті ж самі два місяці істотно підросла довіра до несподіваної категорії.
Майже 25% вважають, що нова, післявоєнна влада має з’явитися з кола гуманітарної та технічної інтелігенції – викладачів, науковців і так далі. Це на 8% більше, ніж у липні.
Зміни очевидни. Виборець, який був готовий голосувати хоч за табуретку, аби вона була зелена, змінився. Весільні фотографи вперемішку з дрібними корупціонерами та агентами олігархів, з яких склепали на коліні правлячу партію, більше не потрапляють у суспільний запит.
На майбутніх виборах народ буде звертати увагу на життєвий шлях і професію кандидатів набагато більше, ніж це було у минулому. Війна все змінила. Народ хоче військових, волонтерів, науковців і інженерів. Абсолютно слушно зрозумівши, що в кінцевому рахунку життя виборця залежить саме від таких людей. А не від популістичних гасел та веселеньких бордів.
Тут варто згадати дослідження руху “Чесно”, який намагався з’ясувати, скільки депутатів від яких політичних сил воюють на фронті. І “слуги” категорично відмовилися надати громадськості цю інформацію. На відміну від тієї ж ЄС, яка в топах по кількості депутатів всіх рівнів на фронті. Це ще одна причина, чому “слуг” можна привітати з цими результатами. З інженерами та науковцями у правлячій партії теж якась біда.
І, нарешті, до найголовнішего. Соціологи запитали, як люди ставляться до ідеї проведення виборів під час війни.
Ця ідея час від часу лунає в обговореннях, в тому числі, у владних кабінетах. А чи не вигадати б якусь правову конструкцію, щоб об’їхати пряму конституційну заборону проводити вибори під час воєнного стану. І швиденько на них сходити, поки ще є рейтинг, ніхто не розгорнув серйозну політичну кампанію. А ще краще це зробити в електронній формі.
Так от, майже 64% висловились проти виборів під час війни. Однозначно підтримують проведення виборів лише 15%.
І суспільство цілком ясно пояснило соціологам свою позицію.
У топі причин негативного ставлення до цієї ідеї – країна просто не має на це грошей. Також люди вважають, що неможливо забезпечити безпеку виборів та дотримуватися демократичних стандартів під час дії воєнного стану.
Висновки очевидні. Більшість українців хочуть обрати собі нову владу, але після війни.
І у цій владі мають бути ті, хто захищав країну зі зброєю в руках, розробляв дрони і нові зразки озброєння, навчав дітей і лікував хворих під обстрілами. Саме їм суспільство зрештою довірить відбудову країни і її майбутнє.
Бігти до виборчих дільниць прямо зараз український народ вважає нераціональним і сумнівно демократичним.
Розвитку політичної зрілості суспільства, який є очевидним, можна було б щиро порадіти. Якби для цього суспільству не довелося пройти через те пекло, яким воно крокує зараз.
Втім, вийшло як вийшло.
