Третій день триває нова війна в Ізраїлі. І в українських мережах ця війна обговорюється останніми днями чи не активніше за нашу власну.
Користувачі аналізують воєнні дії, політичну позицію ізраїльського керівництва, український контекст і так далі. Однак дуже мало хто аналізує внутрішньополітичні процеси, які відбуваються в Ізраїлі просто зараз, у розпал війни. А от саме на це Україні в цілому і владі зокрема варто було б звернути увагу.
Після раптового і кривавого нападу, якого зазнав Ізраїль з боку терористів ХАМАСу, урядом було введено пункт законодавства, який не застосовувався з 1973 року – з війни Судного дня.
Згідно з цим пунктом, який офіційно підтверджує стан війни, Армія оборони Ізраїлю діє самостійно, лише інформуючи політичне керівництво країни про свої дії.
Це дає набагато більшу свободу збройним силам. До яких, до речі, за 48 годин було призвано 300 тисяч резервістів. Це мобілізація, співставна з українською у відсотковому значенні.
Станом на понеділок армія вже встановила контроль над втраченими населеними пунктами. І переходить у наступ задля остаточного знищення терористичних угруповань у секторі Газа.
При цьому політичне керівництво веде переговори про створення на час війни Уряду національної єдності. І є дуже високі шанси, що такий уряд буде створено.
Тут варто коротко пояснити. Політична ситуація в Ізраїлі останніми роками була дуже напруженою. У країні тривали багатомісячні демонстрації. Суспільство розколоте як щодо уряду Біньяміна Нетаньяху, сукупний стаж прем’єрства якого, з перервами, становить 15 років, так і у ставленні до нього особисто. Не менш болісними є дискусії у суспільстві з релігійних питань, які мають неабияке значення для життя країни.
Політичний розкол на певному етапі почав впливати і на армію, і на спецслужби. Вороги Ізраїлю це чудово знали і вдарили тоді, коли політичне напруження досягло точки кипіння.
Парламент Ізраїлю, а ця країна є парламентською республікою, теж поділений майже навпіл між владою і опозицією. Є фракції, які часом ненавидять одна одну, перебуваючи навіть в одній коаліції. Крім того, є й фракції арабів-ізраїльтян, які складають до 20% населення країни.
Але після удару, якого Ізраїль не знав 50 років, політики одразу виступили із заявою про припинення протестів і почали перемовини про “військовий уряд” з числа представників влади і опозиції. Скоріше за все, найближчим часом такий уряд буде створений, що дозволить ввести в нього двох колишніх очільників Генштабу Ізраїлю, які перебувають в опозиції. Під лідерством того ж таки Нетаньяху, якого вони не виносять. І це цілком взаємно.
Телеканали Ізраїлю продовжують мовлення в звичному режимі, а івритомовна преса публікує розгромні статті, розмірковуючи на тему, як розвідка не помітила підготовку терористів. Про помилки діючого уряду, про проблеми забезпечення терміново мобілізованої армії і так далі. ЗМІ, які повністю виконують інструкції військового командування щодо недопустимості публікації чутливої інформації, абсолютно вільно і на все телебачення обговорюють політику.
А що буде далі? А далі, скоріше за все, буде те, що багато хто міг бачити у фільмі “Голда”. Власне, саме з цього він і починається.
Буде слідча комісія, яка встановить роль кожного чиновника, армійського командира або керівника спецслужби у цих подіях. Буде детальний судовий аналіз всіх рішень.
Хтось понесе юридичну відповідальність, хтось – політичну. Чиясь кар’єра, скоріше за все, буде закінчена.
І у всього цього буде дві складові – публічна і таємна. Частина розслідування, яка стосуватиметься військової та державної таємниць, буде опублікована років через 50. Як зараз це відбувається з розслідуванням подій війни Судного дня, коли Ізраїль ледь не був знищений. Але загальні висновки будуть доведені до суспільства у режимі онлайн.
Звісно, це все відбудеться вже після війни. Але відбудеться обов’язково.
Війна з терористами, яких зараз весь сектор безпеки Ізраїлю відловлює по всій країні, не припиняє демократичних процесів на жодну хвилину.
Армії передані повноваження воювати на свій розсуд. Політики намагаються створити найбільш ефективну модель управління у складних умовах.
А суспільство за цим слідкує і абсолютно вільно обговорює всі проблеми на всіх телеканалах.
Ніхто не запускає єдиний телемарафон, не відключає телеканали. Ніхто не намагається пояснити провал в обороні за допомогою інтерв’ю одного солдата, який каже, що міст чомусь не вибухнув. Ніхто не задвигає ненависну опозицію, а навпаки – влада намагається використати її професійні та суспільні можливості.
Можна багато розмірковувати про те, що Україна має стати європейським Ізраїлем. Але неможливо стати ним наполовину. Або все, включно з підходами до внутрішньої політики і демократії, або нічого.
