Вчора ввечері Кабмін вніс до Верховної Ради нову редакцію багатостраждального закону про мобілізацію. З точки зору найбільш резонансних норм, за великим рахунком, від першої скандальної редакції він відрізняється тим, що до процесу будуть залучені суди. Все інше – майже те саме, лише більш системно виписане з точки зору Конституції.

Нагадаємо, з самого початку, наприклад, Кабмін пропонував рішенням ТЦК включати ухилянтів до списку боржників і таким чином обмежувати їхні майнові права. Згідно з чинною редакцію передбачається, що ТЦК звертатиметься до суду, який за 15 днів має ухвалити рішення щодо заборони на виїзд за кордон, обмеження права керувати авто та арешту рахунків.

Також у новій редакції удосконалено норми щодо демобілізації, відстрочок, відпусток та базової військової підготовки.

Після суспільного збурення, яке викликала перша ініціатива влади “монобільшості”, ОП всіма силами намагалася перекинути відповідальність за відверто неконституційні норми на військове командування. І зрештою влада відкликала документ і довго начебто переписувала.

Хоча ЗМІ, посилаючись на власні джерела, попереджали: влада не планує особливо змінювати найгарячіші норми. Так зрештою і вийшло.

Необхідність продовження мобілізації очевидна. Наших захисників, чимало з яких скоро рівно два роки як воюють у найгарячіших точках фронту, необхідно змінювати. Необхідно доукомплектовувати бригади. Необхідно робити так, щоб якнайбільше громадян мали добру військову підготовку. Все це абсолютно очевидні речі.

Однак у запропонованому варіанті закону знову немає того, про що криком кричать професіонали. Там немає системи рекрутингу. Влада всіма силами намагається йти шляхом командно-адміністративної любові до Батьківщини, але не прогресивними методами, які вже успішно практикують окремі військові підрозділи за власної ініціативи.

Як і у випадку безпрецедентного тиску на український бізнес, так і у питаннях військового обов’язку відчувається стійке бажання будувати новітню УРСР. Причому не лише у законодавчій, а й в морально-етичній площині. Безумовно, є ті, хто цілком щиро підтримує введення у законодавство цілих розділів про заходи впливу на тих, хто ухиляється від військового обов’язку. Однак чи розумно йти таким шляхом зі стратегічної точки зору?

Полягає вона навіть не в тому, що самі лише ініціативи про блокування банківських рахунків стимулюють громадян йти в кеш та крипту (тобто, в тінь), з яких держава ніколи не дочекається податків. Український народ має великий досвід життя на напівлегальному становищі і приховування доходів.

Це ще й загальна довіра до державної системи. Будь-яка довіра – це шлях в обидва боки. Якщо влада не довіряє громадянам, толерує приклеювання етикетки “ухилянт” до всіх і кожного, а також відверто спекулює цим наративом задля розправ над незручними журналістами (читайте про справу Ніколова), годі й чекати довіри від громадян.

І не менш важливим питанням є те, що така політика різко зменшує шанси на повернення українських біженців. І мова зараз не про “героїв форсування Тиси”. Мова, в першу чергу, про жінок та їхніх дітей. На такому тлі багато хто буде всіма силами намагатися врегулювати свій статус в інших країнах, розривати зв’язки з Україною і забувати дорогу додому.

Концентрація на репресивних методах, м’яко кажучи, не сприяє зростанню привабливості. Радше навпаки. Чи вірний це шлях зі стратегічного погляду?

Чи правильно розганяти по мережах відео з людьми у військовій формі, які погрожують прострілювати ухилянтам коліна? Справедливе обурення військових тим, що їх не міняють, абсолютно зрозуміле. Але чи змінять їх таким чином?

І чи буде зміна такими методами сприяти головній задачі – перемозі над підступним ворогом? Який на повну використає все це проти нашої країни. Адже стратегічна різниця між нами та російськими загарбниками полягає в тому, що їхня армія комплектується за принципом негативного відбору і тупо за гроші, які прогулює родина та сусіди умовного алкоголіка Васі з якогось Саратова. А алкоголіків Вась у них багато.

Натомість Збройні сили України з самого початку комплектуються найбільш мотивованими, свідомими та патріотичними людьми. Як зазначали наші генерали, Україна має перемагати якістю. І з цим важко не погодитися.

Чи про якість те, що написали у Кабміні? Якось сумнівно.