«Ми зараз тестуємо модель переходу від парламентсько-президентської держави до президентської». З такою заявою на форумі «Диригенти змін» перший віце-спікер українського парламенту, народний депутат від «Слуги народу» Олександр Корнієнко несподівано вискочив на люди, як Пилип з конопель, збуривши громадськість і змусивши його спростовувати власні слова вже за кілька годин.

Втім, незважаючи на це спростування, ми бачимо, які саме думки та ініціативи бродять в головах наближених до президента людей. Це й не дивно. Майже кожен український президент, з моменту приходу на посаду, намагається крутити Конституцією, як циган сонцем, підлаштовуючи Основний закон під власні амбіції та інтереси. Спочатку вони йдуть в президенти виключно на один термін, а потім хочуть залишатися на цій посаді пожиттєво.

Це почалося ще від голови президентської адміністрації Віктора Медведчука, який придумав «геніальну ідею» що дозволяла тодішньому президенту Леоніду Кучмі балотуватися на посаду президента втретє поспіль, а його другий термін президентства рахувати, як перший. На щастя, жорстка реакція цивілізованого світу та українського суспільства на цю авантюру змусила другого президента вчасно схаменутися, й повернутися до конституційного русла.

Потім, аби обмежити владу нового президента Ющенка, парламентом таки були ухвалені медведчуківські зміни до Основного закону, які суттєво обмежили повноваження глави держави на користь парламенту й уряду.

Наступник Ющенка Віктор Янукович повернув собі всі повноваження й додав шмат нових, впритул наблизивши країну до межі диктатури й одноосібного безконтрольного правління.

Але навіть з такими « монаршими» повноваженнями Віктор Янукович невдовзі втікав з країни від власного народу далі, ніж бачив. І це нам говорить про те, що справа, мабуть, не в обсязі повноважень, а про те, чи здатен їхній носій ефективно розпорядитися тими повноваженнями, які вже має.

Сьогодні президент України Володимир Зеленський має цілком достатній обсяг повноважень. У країні від початку війни діє воєнний стан, який, відповідно до Конституції, надає главі держави максимальні можливості для ефективного управління державою.

Крім того, наразі у нас існує фактично дві форми правління водночас. президентська і офісно-президентська. Тобто, окрім офіційної президентської влади, десь збоку існує ніде й ніким не прописана влада президентського офісу. І це цілком реальна влада, якій змушена коритися вся виконавча вертикаль. Глава офісу, радники, чиновники середньої ланки з ОП мають сьогодні більше влади, ніж міністри і губернатори. Радники, тобто люди, які формально не несуть жодної відповідальності за свої дії, часто визначають зовнішньополітичний курс держави, віддають імперативні накази виконавчій владі, ведуть важливі переговори, керують голосуваннями і цілими фракціями парламенту, всією Верховною Радою загалом. Це саме ті перекоси, які так дратують наших союзників і змушують їх вимагати від української влади повернутися до «основ демократичного правління».

Тому, коли ми говоримо про «конституційну реформу» сьогодні, варто передусім нейтралізувати антиконституційні альтернативні центри державного управління та віддати належне Основному законові України. Конституція загалом – документ досконалий. Проблема в тому, що люди влади інтерпретують її на власний розсуд.

За весь час існування інституту президенства в Україні, у президентів найслабше місце – не Конституція, а власне оточення. Яке з фальшивої улесливості та власних меркантильних інтересів схиляє главу держави до переписування Основного закону. Всі президенти, з різним рівнем завзяття намагалися змінити Конституцію, і жоден не намагався її виконати.

У західних демократіях існує навіть таке поняття, як «конституційна культура». Це поняття містить лише один категоричний імператив: Конституцію змінювати не можна. Бо це основа стабільності, основа паритету влад і цивілізованого розвитку громадянського суспільства. Кожен сильний президент чи прем’єр США, Британії, Франції, Німеччини був сильним саме тому, що вдало керував державою, не виходячи за межі конституційного поля. І якщо Україна прагне стати членом ЄС та повноцінно долучитися до європейської співдружності, має діяти жорстке правило: Конституцію не чіпати!

Всіх авантюристів, які час від часу пропонують перевернути прапор, переписати гімн чи змінити Конституцію, варто бити по руках й ставити на місце. То – люди не державні й, м’яко кажучи, не мудрі.

Днями заступник радника Білого дому Майк Пайл направив до Координаційної Ради платформи донорів, ОП та Кабміну попередній список вимог щодо проведення реформ в Україні. Звісно, це драфт, а не наказ, але дуже подібні вимоги вже оприлюднили раніше Європейський Союз і Міжнародний валютний фонд. Це саме ті реформи, внаслідок яких ми будемо отримувати військову допомогу і намагатимемося будувати нову некорумповану, демократичну Україну. Бо це потрібно не американцям з європейцями, а українцям в першу чергу.

Словом, Верховній Раді найближчим часом є чим займатися й без змін до Конституції.