В біографії українських високопосадовців краще глибоко не занурюватися, бо там неодмінно відшукається якась крамола. Як не плагіат в дисертації, то участь у масонській ложі. Як не корупція, то ще якийсь гріх. Немов пороблено їм щось. Схоже, на високі посади у країні люди добираються за якимось таємним алгоритмом, що автоматично позбавляє притомних кандидатів шансів на будь-яку посаду.
От взяти хоча б екс-міністра оборони Олексія Резнікова. Загалом, бездоганна репутація. Заслужений юрист України, майстер спорту, професор, навіть з парашутом стрибав. Словом, джентльмен і майже шляхтич.
І от тобі маєш! Як з’ясувалося, в 2019 році, в тому самому, коли Володимира Зеленського обрали президентом, майбутній міністр оборони торував шлях в сінематографі. Зокрема, знявся в серіалі «Нюхач».
Старожили, певно, пам’ятають, як тиражувався цей художний непотріб на вітчизняному телевізійному каналі ICTV.
Воно б, може й нічого, бо й серіал цей – формально український, і режисер наш. Але! Знятий він був переважно на російські гроші і для російського ринку. Окрім того, його було заборонено показувати в ефірі вітчизняних телеканалів, позаяк один з російських акторів – Олександр Фісенко – виявився запеклим українофобом, відомим своїми антиукраїнськими заявами, який входить до переліку осіб, котрі створюють загрозу безпеці України.
Чи знав про це екс-міністр оборони? Вочевидь, знав, бо всі про це знали. Але ж гроші не пахнуть. Хоч і серіал – «Нюхач». Можливо, акторська діяльність, особливо в кооперації з росіянами, була необхідною умовою для потрапляння до влади монобільшості. Тим більше, на оборонні посади.
Так трапилося, що останніми роками до влади в Україні прийшли люди, безпосередньо зайняті в шоу-бізнесі. Вони заробляли свої статки переважно у російській федерації і на російському ринку. Вони ж отримали багато ключових посад в українській владі після президентських та парламентських виборів 2019 року.
І хто насправді достеменно знає, скільки з цих людей були залучені російськими спецслужбами до антиукраїнської діяльності?
Кажуть, що одним з аргументів для російського президента путіна при вирішенні питання вторгнення в Україну 24 лютого був список «довірених осіб», які обійняли стратегічні посади в державному керівництві України.
Ми не знаємо, хто був у тому списку. Але є достатні підстави для того, щоб ретельно переглянути всі ті провали в обороні країни, які ми бачили на перших етапах російського вторгнення. І, може, якось дізнаємося, хто саме ледь не привіз до України так званий «стамбульський мир» з розділеною надвоє Україною.
Звісно, немає нічого поганого в тому, що люди влади тягнуться до мистецтва, пишуть книги, знімаються в серіалах і малюють картини. Але, як показує досвід, ще нічого хорошого не вийшло з того, коли українські можновладці залучаються до російських культурних проектів. Бо в тих проектах, майже без винятків, видно руку ФСБ. Така вже в тій країні «культурна дипломатія».
