Філологиня і активістка партії «Свобода» Ірина Фаріон, в ефірі програми «Рандеву з Яніною Соколовою» розкритикувала російськомовних українських військових, зокрема з Третьої штурмової бригади, створеної на базі добровольчого формування «Азов». Фаріон сказала, що вони не варті того, аби називатися українцями.
В мережі вибухнув гучний скандал. Студенти Львівської політехніки, в якій Ірина Фаріон працює, виступили з вимогою її звільнення з вишу. Ірині Фаріон відповіли відомі блогери, лідери громадської думки, військові й політики. Мовний омбудсмен Дмитро Лубінець звернувся до Нацполіції, СБУ, Національної ради з телебачення і радіомовлення.
Проблема двомовності України – складна і давня. Як, власне, і вся історія нашої держави. Марно сподіватися розібратися в цій темі в межах одного допису. Ще донедавна російською говорила щонайменше половина населення України. Навіть у Києві якихось тридцять-сорок років тому говорити українською було викликом, громадянською позицією. Українська мова застосовувалася переважно для хатнього вжитку і не годилася «на люди».
Навіть із набуттям державної незалежності російська залишалася так само поширеною. А для росії «проблема мови в Україні» стала одним з основних способів шантажу Україну. «Захист російськомовного населення» – те, на чому будувалися путінська псевдоімперська політика.
І лише з 24-го лютого 2022-го року ситуація докорінно змінилася. Треба було трапитися цілій війні, аби люди згадали, що вони українці. Українською мовою заговорили навіть ті, хто ніколи не цікавився політикою, і чия професійна царина традиційно була російськомовною – від кулінарних блогерів до йога-коучів. Сьогодні українською говорять не тільки у Львові та Франківську, але й в Одесі, в Харкові, в Дніпрі. В Україні відбувся справжній ренесанс української культури і літератури. Друкарні не встигають друкувати замовлення на україномовні книги, всі ФМ-радіостанції тотально україномовні. Українська мова стала модною. І не лише у нас, а в цілому світі. З початком російського вторгнення кількість тих людей, що вивчають українську як іноземну у відомому телефонному додатку «Duolingo» збільшилася в рази.
Українська мова стала не просто засобом комунікації, а формою ідентифікації людей в периметрі свій – чужий. Такі питомо українські слова, як «паляниця», «залізниця», «полуниця» перетворилися на паролі для військових та тероборони, а соціальні мережі кепкували з ботів-росіян, які не могли дати собі раду з українською мовою, і регулярно палилися на «пекельних борошнах» та «бавовнах».
Але Україна тим завжди і відрізнялася від своїх сусідів, що завжди толерувала людей, які з якихось причин не здатні опанувати українську. Навіть люди відверто націоналістичного ухилу ставилися до хронічно російськомовних українців поблажливо, без агресії чи ненависті. Так ми будували своє громадянське суспільство. Без примусу й зневаги.
І треба бути записним ідіотом, аби сьогодні, під час війни, на рівному місці розпалити тему мови в країні. Це – рукотворне ІПСО на догоду кремлю і ворогам України. Тим більше, коли мова стосується військових, Збройних сил України, які звільняють країну від ворога, щодня і щомиті ризикуючи своїм життям. Українська армія – багатонаціональна і багатомовна. Українська, російська, відомий наш суржик – мова бою і війни. У складі ЗСУ воюють грузини і євреї, литовці і естонці. І вимагати від них негайно, імперативно перейти на українську – це провокація і шкідництво.
Українські військові, ті люди, які від 24-го лютого 2022 року взяли до рук зброю і пішли захищати нашу незалежність, говорять українською, незалежно від того, якою мовою вони спілкуються. Вони говорять мовою українського серця, української душі, мовою української гідності й честі. Не розуміти цього адекватна людина не може.
Сьогодні перед Україною стоять такі виклики й загрози, яких, можливо, ніколи не було в її історії. За цих обставин необхідно вилучити з громадського дискурсу будь-які теми й питання, що не сприяють національній єдності. У нас немає ані права, а ні ресурсів для того, щоб воювати самим з собою. Ворог у нас один – росія! Це має розуміти кожен притомний громадянин України, вже не кажучи про тих, хто позиціонує себе як патріот і проукраїнський політик.
Бо вже було колись в Україні, коли ніяк не могли з’ясувати, хто кращий. Грушевський чи Петлюра? Директорія чи Центральна Рада? В результаті на довгі роки втратили і саму Україну.
Хотілося б також, без моралізаторства й повчання, принагідно порадити журналістам і блогерам: ви – люди відповідальні. Ви не просто віддзеркалюєте, але й великою мірою формуєте громадську думку. Від ваших слів, ваших риторичних питань і висновків багато в чому залежить ситуація в країні. Тому, за можливості, не треба провокувати теми, які не на користь країні й суспільству. Як сказано у сивих літописах: «У непевні часи нічого не питай у Ірини Фаріон про мову». Тим більше, коли заздалегідь відомо, що вона скаже.