Останнім часом спостерігаються цікаві тенденції в гучних антикорупційних справах.
Ми вже неодноразово розписували, як судді Вищого антикорупційного суду, який за задумом мав бути караючим мечем для топ-корупціонерів, ховає найгучніші справи за допомогою “правок Лозового”.
Завдяки цьому непорозумінню, яке “монобільшість” могла б виправити за один день, але чомусь цього не робить, пішов гуляти, наприклад, Вадим Альперін. Якого сам президент колись називав “хрещеним батьком контрабанди” та пропонував подарунки за його знаходження.
За крок від розвалу за тією ж схемою перебуває “антикорупційна” справа Ігоря Коломойського по ПриватБанку. Один з ключових фігурантів теж вже пішов гуляти.
Виявляється, є ще одна схема, яка почала активно використовуватися задля уникнення відповідальності за корупційними статтями. Ця схема називається “донат на ЗСУ”.
Фігуранти найгучніших справ йдуть на угоду зі слідством, яку затверджує суд. Вони звільняються від реальних термінів у в’язниці в обмін на перерахування якоїсь суми на армію.
Так вже “проскочив” відомий нардеп від “слуг” Трухін, який хотів за хабар “тихо в ліс піти” з місця ДТП. Він і пішов – людину, яку називали ледь не головним “касиром” у правлячій партії, звільнили від реальної відповідальності за 6 мільйонів гривень на ЗСУ. ВАКС все схвалив.
Тією ж опцією скористався Олег Горецький – поплічник колишнього голови Верховного Суду Всеволода Князєва. Їх викрили у розробці масштабної схеми хабарництва у судовій системі. 21 мільйон гривень – і Горецький не у в’язниці.
Найцікавіша у цьому переліку – справа відомого функціонера часів Януковича та власника однієї з найбільших газодобувних компаній країни Миколи Злочевського.
Ще 2020 року його і поплічників викрили у намаганні вирішити свої проблеми з НАБУ і САП за 6 мільйонів доларів. Це був один з рекордних хабарів.
Справу і вироки, щоправда, засекретили без особливих пояснень. Були здогадки, що це сталося через політичну чутливість цього розслідування. Історію компанії Злочевського, у якій працював син президента США Хантер Байден, активно намагалися використовувати задля втручання у вибори в Америці.
Але потім ЗМІ з’ясували, що насправді у секретній справі рекордного хабаря ніхто не опинився за гратами.
Всі фігуранти, включно зі Злочевським, пішли на угоду і задонатили на ЗСУ замість поїздки до в’язниці. Особисто Злочевському, який взагалі не живе в Україні, це обійшлося у 500 мільйонів гривень.
Щось підказує, що це, можливо, перші такі випадки, але точно не останні.
Постає цікава дилема. Фінансова підтримка ЗСУ – безумовно, справа благородна. І в ситуації нашої війни перебирати джерелами наповнення військових бюджетів не доводиться.
Однак чи це рівноцінна заміна реальному покаранню за корупцію? За різними оцінками, той самий Злочевський зі всім своїм бізнесом “коштує” 500 мільйонів доларів. А відскочив від покарання за 500 мільйонів гривень. Різниця всього лише у 40 разів.
Цікаве прочитання тези про невідворотність покарання. Якщо людина має гроші, не фатальним для неї донатом вона з легкістю домовиться з антикорупціонерами.
Чи це адекватний шлях до викорінення корупції і не “комерціалізація правосуддя”? Можливо, доцільніше було б за тяжкі корупційні злочини реально саджати, конфісковувати статки і вже їх спокійно передавати армії?
Судячи з усього, це не так цікаво. Постає питання – а чому?
А чи не тому, що фігурантам, насправді, доводиться донатити не тільки на ЗСУ, а ще й на окремий рахунок слідчим, прокурорам і суддям? Чи не сталося так, що боротьба з корупцією просто породила ще один корупційний контур?
Питань все більше і більше.
