Яскрава історія з Музеєм голодомору отримала своє продовження. Нагадаємо, головний юрист «РБК-Україна» Клим Братківський заявив, що людина із зайвою вагою не може очолювати музей. При цьому у своєму Facebook він попросив вважати його допис «бодішеймінгом, фетшеймінгом і лукізмом». Все це викликало обурення у соцмережах та хвилю постів на підтримку в.о. директорки музею, а сама вона подала на Братківського до суду через образу честі і гідності.
Ми вважаємо, що питання доцільності будівництва музею під час війни за майже 600 млн грн є глибоко дискусійним. Але переконані, що юрист такої структури, як «РосБізнесКонсалтинг» (а саме так розшифровується «РБК») – це остання людина, яка може розповідати українцям, як правильно вшановувати пам’ять Голодомору і хто повинен керувати цим процесом.
І тут важливо розуміти, що Братківський зовсім не самостійна величина, а частина медійного кийка під назвою «РБК-Україна», який часто використовується в інтересах поважних і не дуже людей в природніх і не дуже цілях. І, як доведено практикою, Клим Братківський – порожнина, через яку РБК неофіційно озвучує те, що не хоче або не може озвучити офіційно. Таке собі дупло, через яке власник РБК Йосип Пінтус передає маляви світу взагалі і конкретним людям зокрема.
Бо перемогти боягузливість Пінтуса може лише одна річ у світі – його жадібність. Тому маляви, навіть такі безумні, як пост Братківського, таки з’являються. Тож рішення судитися директорки музею абсолютно доречне.
Ми неодноразово писали про власника Йосипа Пінтуса та його двоюрідного брата Германа Каплуна, які тісно переплетені братськими офшорними зв’язками. Так, ті самі «харошіє рузкіє». Каплун був засновником російського «РБК» та довіреною особою мільярдера Прохорова, якому згодом вигідно продав свій збанкрутілий сайт. Після цього нічого успішного Каплун створити не зміг, окрім фонду ТМТ Investments, який звинувачували в інсайдерській торгівлі акціями та кидках інвесторів на майже 1,5 млн доларів. Каплуну, схоже, нудно без Пінтуса та України, тому його фонд нещодавно знов вліз до Києва з новим проектом «ангельский синдикат Toloka», щоб задешево під час війни закупити українські стартапи, про що нам повідомив добрий безкорисливий Forbes-Україна. Де тут СБУ, санкції і ось це все – питання риторичне.
Ну РБК-Україна це, в принципі, теж талановитий стартап. Потужна фабрика «джинси», де заказуха давно і міцно поставлена на конвеєр такими легендарними людьми як, власне, Пінтус і Володимир Шульц. Раніше це все відбувалося в анекдотичних формах. Вся «заказуха», яку замовляли у Пінтуса, публікувалася під псевдонімом Марина Данилевич, хоча журналістки з таким ім’ям фізично не існує.
Практику фейкових авторів часто використовують сайти-«зливні бачки», щоб зняти з себе будь-яку відповідальність, але точно не видання, яке позиціонує себе як національна інформаційна агенція. І попри війну, ситуація не змінилася, тарифи на розміщення «джинси» в «РБК» перебувають у відкритому доступі.
Шановний Климе, ви лише частково засвоїли безсмертні висловлювання вашого директора про те, що «журналіст не має бути патріотом своєї країни», але «повинен мати самоцензуру». З самоцензурою у вас явно не тойво. Беріть приклад з нас. Ми ж не говоримо, що ви гей з обличчям розумово відсталої дитини, яка змогла потрапити на роботу в «РБК» тільки єдиним способом – через ліжко. Тепер за «бодішеймінг» доведеться відповідати в суді. А ми будемо уважно спостерігати за цим процесом та висвітлювати його хід. І плануємо розповісти про вашого директора, у якого головреди вилітають із крісел, як гільзи з автомату і який любить залякувати підлеглих і підписувати з ними договори про нерозголошення, дуже багато нового, прекрасного, хвилюючого…
