Влада продовжує свою небезпечну гру, намагаючись закрити рот журналістам-розслідувачам. Після незграбної операції під квартирою Юрія Ніколова з’явилася не менш топорна історія – з «наркоманами» у команді Бігуса.

Немає сенсу переповідати суть – всі все бачили. Наркотики, звісно, погано і незаконно. Не можна прикриватися журналістським посвідченням, щоб вживати заборонені речовини. Але питання в іншому: за журналістами «Бігус.інфо» кілька місяців велось відеоспостереження та прослуховування! На яких підставах? В межах якого розслідування? Яких ресурсів (людських та фінансових) це потребувало?

Зрозуміло, що «бігуси» це так не залишать і будуть копати далі, доки не дадуть відповіді на всі ці питання. І тоді можуть випливти справи набагато серйозніші, ніж ті, які вони розслідували дотепер.

А тепер головне питання: навіщо влада полізла у цю відверту програшну війну, в якій точно не переможе, що доведено попередниками? У Кучми був Гонгадзе, справа якого завдала йому непоправного репутаційного удару та перекреслила мало не все, що він зробив для України. Янукович максимально закрутив журналістам гайки, прагнучи отримати повний контроль над інформаційним полем, а заодно помститися за їхню відверту зневагу до нього. В результаті він увійшов в історію як один з найбільш ненависних президентів, який намагався поховати свободу слова та максимально наблизити медіа в Україні до російських стандартів у стилі холуйського «чего ізволітє?».

За Ющенка та Порошенка преса почувалася більш-менш вільно, можливо, цьому сприяв історичний момент: їхнє правління відбувалося після двох революцій, одним з головних досягнень яких була свобода слова.

Зеленський теж певний час уникав відвертих сварок з пресою, хоча її улюбленцем, попри всі намагання, він так і не став. Те, що зараз влада (а ми за замовчанням вважаємо, що за цькуванням відомих розслідувань стоїть ОП, адже жодної реакції звідти не надходило), намагається тиснути на журналістів, може дуже погано для неї закінчитися.

Складно повірити, щоб в Офісі цього не розуміли. Тож маємо або казус виконавців, коли окремі надмірно затяті функціонери вирішили поставити зухвалих писак на місце, вислужуючись перед босами. Або ж хтось свідомо підставляє Зеленського, виставляючи його диктатором та душителем свободи слова. Про яку в такому разі західну допомогу може йтися? Про який вступ до Європейського Союзу?

Слідкуємо за продовженням історії.